Я багато років працюю у власному напрямі, який найчастіше відносять до символізму. Хоча для мене це не стільки стиль, скільки мова. Символ — це не прикраса і не загадка. Це елемент, який взаємодіє з глядачем на рівні, де вже не потрібні пояснення.
Але що відбувається, коли символічний образ потрапляє в конкретний простір? У кімнату, де є своє світло, свої люди, своє поле? Я все частіше помічаю, як картина — особливо створена з певним наміром — змінює саму енергетику приміщення. Це тонко, не завжди очевидно, але точно не ілюзія.
Східні системи, як-от феншуй чи васту, давно описують простір як живу структуру. Вони говорять про потік енергії, напрямок сили, відповідність стихій. Я ніколи не створюю картину "за феншуй", але дуже добре бачу, як інтуїтивно образи тягнуться до свого місця. Акулу не хочеться ставити в спальню. Ворона не уявляєш на кухні. Метелики не лягають у кабінет. Є картини, які несуть рух. Є ті, що тримають тишу. Деякі — відкривають, інші — замикають. І все це відчувається тілом, не текстом.
Мене цікавить питання: чи можемо ми говорити про мистецтво як про активний елемент середовища, а не лише образ? Чи можливо, що символ у роботі не просто "щось означає", а реально працює з полем — змінює якість повітря, потік думок, стан людини?
Це не твердження. Це запит.
Бо чим більше я створюю — тим більше бачу, як важливо не тільки що на полотні, а де саме воно потім з’являється.
Як ви це відчуваєте?
Ви розміщуєте роботи там, де красиво — чи там, де правильно?
Лариса Рай , 2025