«23»

акрил, поталь, мішана техніка, 2023

І вилітали вони із зазеркалля,
несучи на собі відбиток прожитого,
і цього не можна було уникнути,
струсивши післясмак із оксамитових крил.
Їм потрібно було знайти себе тут — у теперішньому —
склавши всі уламки своєї душі воєдино,
щоб заграти в танці й навчитись жити по-новому...

Це не картина. Це — дзеркало.
Не зовнішнє, а внутрішнє.
Те, в якому не видно облич, але чітко читається викривлення.
У ньому не розповідають, що сталося —
у ньому видно, що було знехтуване.

Любов не величається і не надимається.
Вона не поводиться нечемно, не шукає свого.
Усе терпить, усьому вірить, усього сподівається.
Це не почуття — це форма.
І саме ця форма стала еталоном,
на тлі якого все, що було зроблено мимохідь,
набуває іншого значення.

У зазеркаллі злітають метелики.
Не як символ легкості,
а як знак того, що процес уже почався.
Не всі побачать. Не всі визнають.
Але той, хто впізнає себе —
вже не зможе відвести погляд.

Це не список і не звернення.
Це тиша, яка проявляє
усе, що мало лишитись прихованим.

Картина нічого не пояснює.
Вона не просить, не кличе, не обіцяє.
Вона просто існує —
і в її межах кожен
зустрічається з тим,
що давно було запущене.

Метелики летять.
Несучи на собі відбиток прожитого.
І це вже не можна змахнути.